ВІДСТАВКА ЗАМІСТЬ ВІДСТАВОК


   Те, що відбулося на цьому тижні нагадує відому історію з російського провінційного побуту. В старовірському селі прокрався коваль. Судили всім селом. Ухвалили втопити в річці. Але тут таки зіткнулися з проблемою - єдиний коваль в селі був незамінний. Народ дискутував два дні. Перемогла мудрість і здоровий глузд. "У нас один коваль, але два теслярі. Одного з них і втопимо".


   Останній час вся країна з нетерпінням очікувала відставок силовиків. А замість цього у відставку відправляють Юлію Тимошенко. Тепер у нас на одного віце-прем`єра менше і на одного революціонера більше.


   Сьогоднішня українська політика - це пісня про відставку. Відставок хочуть, відставок бояться, їх чекають, ними захоплюються, відставки смакують і швидко забувають.


   Якби Ющенко був не бухгалтером, а політиком, він би за кілька місяців став президентом. Для цього достатньо було здійснити лише два вчинки:

  1. Написати на ім`я Президента подання на звільнення силовиків і відмовитись підписувати подання на звільнення Юлії Тимошенко.
  2. Він мав би відкрито заявити, що негайно перейде в опозицію в разі неконструктивної позиції Президента щодо першого пункту.

   Тобто те, що робить Юлія Тимошенко, мав би робити Ющенко. Це миттєво змінило б політичну ситуацію в країні і зробило б Ющенка безперечним національним лідером. Проте, він вирішив залишитися бухгалтером.


   У комбінації можливих відставок криється порятунок або загибель Президента.


   Насправді, політика - це зовсім не те, що він собі уявляє. Зясувати це йому допоможуть співробітники його апарату. Вони теж не знають. Йому не слід підглядати за опозицією - там гадають, що політика, це те, чого вони навчилися, підглядаючи за ним.


   З точки зору класичної політики у Президента є дві можливості:

  1. У відповідності до китайської школи не робити нічого і зберігати послідовне мовчання. Якщо достатньо довго сидіти на березі річки, повз тебе обов`язково пропливе труп твого ворога.
  2. У відповідності до античної традиції він мав би звернутися до нації так: "Вороги народу, книжники і фарисеї, які пролізли на найвищі державні посади, зганьбили Різдво і вкрали торбу Діда Мороза. Тому, просто зараз посилаю всіх начальників підмитати вулиці. До речі, як мені щойно стало відомо з листів трудящих, у мене в лакейській завелася така собі опозиція. Вона спокушає моїх бідних громадян примарою демократії. Вони зухвало стверджують, буцім-то знають, як треба керувати державою. Я їм це влаштую. Призначаю Мороза прем`єром, Головатого - головним міліціонером, Шишкіна - генеральним прокурором. Кожному найменшому опозиціонеру даю посаду, яку забажає. І швидше, ніж через три місяці, мене не турбувати".


   Через три місяці на всіх діячах опозиції можна буде ставити жирний хрест. Так робив Шеварнадзе в Грузії: всіх опозиціонерів він пропустив через державні посади, після чого народ сам вимагав посадити до їх тюрми.


   Втім, опозиція може не турбуватись. Останнім часом Леонід Данилович не прислухається до моїх порад.


Дмитро Корчинський